Битва під Берестечком

Би́тва під Бересте́чком (18 червня — 30 червня 1651) — наймасштабніший бій Хмельниччини, який відбувся біля містечка Берестечко між Військом Запорозьким під командуванням Богдана Хмельницького і союзним йому кримсько-єдисанським татарським військом Ісляма III Ґерая з одного боку, та армією Речі Посполитої під командуванням Яна ІІ Казимира з іншого.


Українське військо на початку битви було зведене у 13 козацьких полків:[10].
білоцерківський (полковник Громика Михайло);
брацлавський (полковник Іванчул);
вінницький або кальницький (полковник Іван Богун);
київський (полковник Антін Жданович);
корсунський (полковник Іван Гуляницький);
кропивенський (полковник Филон Джалалій);
миргородський (полковник Матвій Гладкий);
переяславський (полковник Федір Лобода);
полтавський (полковник Мартин Пушкар);
прилуцький (полковник Тимофій Носач);
уманський (полковник Осип Глух);
черкаський (полковник Ясько Воронченко);
чигиринський (полковник Михайло Криса).

Наслідки битви

Поляки не зважилися продовжити війну й розпочали переговори. Внаслідок битви Хмельницький був змушений прийняти дискримінуючий мир (Білоцерківський мирний договір), підписаний під Білою Церквою 28 вересня 1651 р. За цим договором число реєстрового війська зменшувалось до 20 000, козацьку територію обмежено тільки до Київського воєводства, шляхті повернуто її давні володіння, а селяни мали повернутися на панщину.

Однак битва під Берестечком не стала завершенням війни. Білоцерківський договір, який так і не був затверджений сеймом, не тривав і року, а 2 червня 1652 року відбулась нищівна для польського війська Битва під Батогом.